Про дельфінів і кайф від життя. Банальне одкровення

Завтра заключний день відпустки, але з огляду на певні обставини, саме сьогодні ми з ААБом пішли сказати Совіньйонському пляжу «Goodbye!» до наступного літа.

День був чудовий сонячний і вітряний, як наслідок, не дуже спекотно, вода в басейні чудова, йти було ліньки. Але пішли, хоча могли й не піти!

Завтра заключний день відпустки, але через певні обставини, саме сьогодні ми з ААБом пішли сказати совіньонівському пляжу «Goodbye!» до наступного літа. День був чудовий сонячний і вітряний, як наслідок, не дуже спекотно, вода в басейні чудова, йти було ліньки. Але пішли, хоча могли й не піти!

На пляжі було чудово, вітряно і не спекотно, навіть купатися не дуже хотілося, але зважилися. І морська вода виявилася божественною! Теплою з невеликою хвилею, але просто розкіш. Але ж могли і не поплавати!

Зібралися йти назад і тут!!!!

Шоу дельфінів! Дитячий захват. Відчуття святкового закриття відпускного пляжного сезону! Усміхнені мордочки, які обіцяють тобі чудове завтра і найцікавіші відкриття в житті!

Ось він, наочний приклад. Коли на одній шальці терезів необхідність зрушити з місця, де тобі загалом добре! А на іншій, примарна можливість чогось, цілком імовірно, цікавого, класного, надихаючого... Але, щоб усе це «цікаве. і надихаюче» сталося, обов'язково треба докласти зусиль. І, якщо ти «вибираєшся» з проблемної ситуації, то зусилля і мотивація зрозумілі, ти йдеш від проблеми, вона тебе «пхає».

А як мотивувати себе на докладання зусиль, коли ситуація тебе влаштовує? Коли нічого особливо рушійного немає, але «за горизонтом маячить» невиразна можливість щось отримати, чи то нові враження, чи то натхнення, чи то свою дозу кайфу від приємного сюрпризу.

Ось цей перехід від «хорошого до можливо кращого», здатність «зрушити з насидженого місця», зробити те, що ти міг і не робити, і є той рушій, що дає змогу отримувати від життя «надприбуток» у вигляді натхнення, відкриттів, інсайтів, кайфу від життя.

І я подумала, а може рушій - це цікавість?

Абсолютно точно, у певної частини homosapiens цікавість зберігається на все життя. Адже в дитинстві вона змушує нас здійснювати несанкціоновані батьками вчинки й отримувати часто «надприбуток» ще й у вигляді покарання.

Чому одні зберігають її на все життя, а інші втрачають?

А чи можна втрачену цікавість відновити? А як?

Ну загалом, є про що міркувати!

Цікава тема...

Усіх обійняла!

Усім здоров'я!

Тетяна Буданцова